lg_hater: (Default)
9 липня, 2014
Валерій Примост

Едіп Заліський. Епілог
У часи Середньовіччя для Києва то було Залісся, якщо дивитися з Русі на північний схід. Із часом Залісся змінило назву, завоювало нові землі, вийшло до морів і висунуло претензії на світове панування. Воно проникло в Київ і перестало сприйматися нами як Залісся. Чи вистоїть Україна сьогодні, залежить від того, як швидко ми врешті позбудемося нашого «заліщанства»

Залісся як альфа і омега

Спочатку Залісся було населене фіно-уграми. Потім його поступово колонізували невеликі групи слов’янського населення, які прибували з різних місць і з різних причин. Безземельні селяни зі Смоленщини, вперті погани з Новгородщини, бунтівні й непокірні в’ятичі, втомлені від половецьких набігів переяславці, а також землероби з Подніпров’я – усі вони йшли сюди зі своїми поглядами на життя, очікуваннями, звичаями, утворюючи на безкрайніх просторах Залісся химерну етнокультурну суміш. Вони мали все, щоб освоїти цей непривітний край: відвагу, авантюризм, жертовність і дурість, окрім єдності, бо аж надто різними були. Логічно, що влада не могла не скористатися цим.

У Заліссі князь мав абсолютну владу, не обмежену жодними традиційними інститутами на кшталт віча або старожитніх вольностей. Бояри і дружинники з’явилися тут із волі князя й цілковито залежали від його милості.

Колонізатори швидко зрозуміли, що спасіння полягає у трьох речах: єднанні перед ворожим оточенням, абсолютній владі вождя і союзі з церквою, здатною обертати ворогів у хащах на друзів. Тому остання могла бути представлена в Заліссі двома категоріями священиків: бовдурами та фанатиками. Бо кого ще занесло б у ці лісові хащі навертати поганів?

Кліматичні та господарські умови, життя в оточених глухими лісами невеличких селах диктували мешканцям Залісся специфічний спосіб життя, вимагали кардинальної зміни звичних для Півдня і Заходу Русі правил життя. Бідні ґрунти означали поганий урожай, а отже, більшу роль додаткових джерел продовольства: полювання, риболовлі, збиральництва. Господарський комплекс був архаїчнішим, націленим не на «виробництво», а на «здобич». Невеликі групи поселенців розглядали навколишній світ як джерело останньої й за найменших ускладнень були готові все кинути й рухатися далі.

Це означало, з одного боку, відсталі форми господарювання та примітивні соціальні конструкції, а з другого – безумовне підпорядкування «старшому» разом із общинною і колективістською свідомістю.

Якщо в безкрайніх лісах навколо всього так багато: і багатств, і небезпек, то кому спаде на думку щось берегти? «Один у полі не воїн», а колектив – усе. Низька цінність однієї людини сформувала марнотратство людських життів.

Багата Московія

Божевільне марнотратство всього – лісу і соболів, часу та зусиль, талантів і крові. Є незліченна кількість прикладів цього з московської – російської – радянської історії: у будівництві, на війні, у творчості, державному управлінні. Та цивілізація звикла розкидатися багатствами направо і наліво, абсолютно не замислюючись про наслідки, адже десь там ще чимало всього! На наш вік вистачить!

А чужа ощадливість, скромність, старанність і перфекціонізм здаються смішними і дратують. Так і хочеться прийти й усе порозкидати, зіпсувати, загадити, щоб було по-нашому!

І ще, звичайно, провінціалізм.

У силу географії Залісся перебувало на далекій відстані від будь-якого з тодішніх цивілізаційних центрів. Навіть до руських Києва, Полоцька або Новгорода треба було довго добиратися річками або через дрімучі ліси (на те воно й Залісся!). Про стійкі зв’язки з Європою, Візантією чи Китаєм залишалося тільки мріяти. А з розпадом імперії Русь та подальшим приходом татар і ці кволі зв’язки зі світом рвуться остаточно.

Замкнуте на собі та Орді, Залісся варилося і варилося у власному соку, дедалі більше віддаючись улюбленому заняттю самотніх людей: нарцисизму і спілкуванню із дзеркалом. Ця відірваність від світу забезпечила йому дві проблеми.

Перша – відсталість. Московія – Росія – СРСР завжди наздоганятиме, завжди буде в ситуації, коли її знання та навички вкотре не відповідатимуть вимогам часу, коли освічених людей катастрофічно не вистачатиме. Знову і знову вона купуватиме (або завойовуватиме, або крастиме) чужі технології та запрошуватиме іноземних фахівців. І ця ситуація повторюватиметься з покоління в покоління.

Другою проблемою, породженою «спілкуванням із дзеркалом», став москвоцентризм, а з ним і ксенофобія. Усе своє вважалося найкращим у світі, все чуже сприймалося із сумнівом і підозрою – і жодна реальність, жодна перевага чужого в культурному чи технічному сенсі не могла похитнути цього москвоцентризму.

Отже, маємо народ, що живе в архаїчних суспільно-соціальних відносинах, від народження звиклий триматися разом і беззаперечно слухатися «старшого». Народ, який ненавидить і зневажає все чужоземне, але з радістю забере чужі здобутки як свою здобич. Народ, жорстокий до слабких, але такий, що обожнює сильніших, навіть своїх мучителів; легкий на підйом, витривалий, байдужий до страждань своїх і чужих, поривчастий, лихий, віроломний, розгульний і такий, що абсолютно не переймається завтрашнім днем.

Мати такий народ за сусіда – клопітно. За друга – обтяжливо. За ворога – небезпечно.

Подивіться на сучасну Росію – і впізнайте в ній, великодержавній, газпромівській і ядерній, ті самі маленькі громади Залісся, з яких виросли Московське князівство, Московське царство, Російська імперія і СРСР. Тому що все коріння її менталітету там.

Татари не винні

І зовсім не татари зробили цей народ таким. Жодним татарам на світі то було б не під силу. Це так, пізніші спроби самовиправдання в стилі Карамзіна: мовляв, ми всі такі білі й пухнасті, а прийшли зловредні татари і нас поганого навчили.

Саме на основі організації суспільства Залісся постала держава, яку російські історики називають «тяглою». У ній служила людина має «служити» государеві стільки, скільки може, самовіддано й без жодних зобов’язань із боку останнього. «Служити» мусили всі – від бояр до холопів, просто служба в них була різна. У їхній тяглості та безправності вони були рівні перед самодержцем. Таке ось оригінальне заліське «егаліте»!

Позірна схожість цієї московської системи з татарською давала привід звинувачувати Орду у встановленні тяглої держави в Московії. Однак не татари прийшли у Залісся і принесли із собою тяглість, а татари прийшли у Залісся, бо там уже існувала ця сама тяглість (хай і не в закінченому вигляді). Зрештою, татари і Тримістом (Києвом, Черніговом, Переяславом) володіли, і Галицько-Волинським князівством-королівством, але ж там тягла держава не з’явилася...

«Тяглість» давала державі небувалу монолітність, здатність концентрувати зусилля народу на одному стратегічному завданні без дискусій і зволікань. Але вона ж позбавляла його соціальної та економічної ініціативи. Якщо вся влада і вся мудрість надходять тільки зверху, а решті пропонується «не мудрувати», то хто ж захоче ризикувати головою? Та й життя людське в тяглій державі цінується незрівнянно мало, і порядки жорстокі.

У Європі головним творцем прибутку була людська ініціативність. Логічно, що свою економічну цінність ці активні люди з часом конвертували в політичну владу. А в Росії головним джерелом прибутку влади були природні ресурси: соболі, потім ліс і золото, потім нафта й газ. Цінність людей для казни була мінімальною: вони мали прогодувати та екіпірувати військо для завоювання нових ресурсів і захисту старих. Якщо хліба та зброї не вистачає, їх можна купити за ті самі хутра, золото чи нафту. Як і ідеї, технології, спеціалістів і взагалі все що завгодно. Тому люди творчі й працездатні так і не стали економічною цінністю в Росії, а народ так і не здобув політичної влади. У цьому й полягає головна відмінність між «креативною» цивілізацією Заходу і «здобичницьким» «Русскім міром».

А тепер уявіть собі, яке релігійне середовище має обслуговувати такий «Русскій мір» і який штучний відбір був проведений серед священиків за покоління від Володимира Святого до Васілія Тьомного, коли склалися ті інтелектуальні й моральні форми російського православ’я, що практично без змін дожили до наших днів. Московсько-православний фундаменталізм постав з ізоляції і примітивного світосприйняття ще Залісся, а не з Візантії або протистояння татарам.

Освіта від лукавого. Як і талант, індивідуальність, свобода. Ані Франциск Асизький, ані Франциск Скорина не могли з’явитися на московському ґрунті – тут такі не потрібні. Московське православ’я вимагає від своїх вірних покірності й жертовності, які переплітаються з жорстокістю до чужих і волелюбних. Не виділятися, а прийняти страждання – за віру, царя і Вітчизну.

Тому московське православ’я – органічна частина «тяглої» держави. Попи служать самодержцеві так само, як і бояри, дворяни чи холопи. Кожен на своєму робочому місці.

Всі люди держави – Великому князю Московському, безумовно, як раби. Вся земля держави належить останньому, безумовно, без жодних застережень. І указу государю немає, бо самодержець. Ані договірних відносин, ані взаємних зобов’язань, ані навіть поганенького кодексу честі. Нічого. Бо для кодексу честі потрібні права. А їх у Москві якраз і не було. Будь-хто – у повній волі государя.

Саме така система – самодержавне свавілля – виводить дивовижну породу людей. Вони творять мерзоти і не відчувають докорів сумління, бо ж виконують наказ помазаника Божого.

І ви думаєте, цей самодержавний конструкт принесли до Залісся ординці? Ні! Задовго до монголів перший Великий князь Володимирський Андрєй Боґолюбський оточив себе «милостниками», людьми, яким давав в умовне володіння землі та які відповідно абсолютно від нього залежали. Саме він створив прообраз тієї політичної системи, яка в тому чи іншому вигляді існує в Росії досі. Як сказав про нього Васілій Ключевскій: «В особі князя Андрєя великорос уперше виступав на історичну сцену».

Канонізація Андрєя Боґолюбського Російською православною церквою в час правління Пєтра I (1702) є символічною. Перший імператор демонстрував спадкоємність своєї політики з діяльністю «першого великороса».

Власне внутрішня структура Залісся й стимулювала зміцнення владної вертикалі. Не випадково саме тут у XIIІ столітті виникло «Моління» Данила Заточника, справжній гімн князівській владі. Князь порівнюється з батьком і з Богом: як птахи небесні не сіють і не орють, сподіваючись на Божу милість, «тако і ми, господине, бажаємо милості твоєї». Ось так уперше була озвучена актуальна й досі великоросійська формула: біс із ним, із сільським господарством, аби владна вертикаль була сильна!

Орда прийшла в Залісся «на готовеньке». Це виявився єдиний руський регіон, який уже був заточений під неї. Тому й так швидко порозумілися. Від Орди Московія взяла лише дві речі: «Небесний Мандат» (відчуття планетарної Місії) і посаду «Вселенського Царя» (яку після падіння останнього хана успадкував московський цар). Від Русі вона отримала повний європейський цивілізаційний пакет, але використала тільки форму, наповнивши її своїм «азійським» змістом.

Едіпів комплекс

Наростивши могутність, Московський Едіп убив свого батька-Орду і зґвалтував матір-Русь. І рушив уперед, вважаючи, що тепер увесь світ належить йому.

А далі все розвивалося дуже логічно. Психологія загубленої у глибині мерянського лісу громади породила спочатку концепцію «Святої Русі», потім – оточеної ворогами «Держави робітників і селян», а тепер – «Русского міра».

Уявлення про свою винятковість покликало ідею «Третього Риму» і морально обґрунтувало зневагу до освіти та політичну й культурну експансію.

«Здобичницький» характер економіки забезпечив Росії пожиттєві прибутки від ресурсів – байдуже, хутро вона продає чи є «світовою бензоколонкою». Це, своєю чергою, гарантує, що завжди «наздоганятиме» Захід і ніколи не наздожене. Бо здобути можна тільки те, що вже кимось десь створено. Росія, як зрадливий раб, здобуває на Заході й водночас люто його ненавидить за першість.

І зовсім не тому, що росіяни не народжують епохальних ідей. А тому, що ці ідеї нікому в Росії не потрібні. Від часів Андрєя Боґолюбського та Васілія Тьомного архаїчна і непривітна спільнота все ще веде «здобувне» господарство і почувається у ворожому оточенні.

Захід дедалі глибше проникає в незвідані глибини постіндустріального Завтра, побудованого на індивідуалізмі: індивідуалізмі творчості, комунікацій, способу життя, смаків і цінностей. Наш світ із кожним роком ставатиме все більш індивідуалістичним і творчим. Ні до того, ні до іншого Росія зовсім не готова. Майже тисячоліття свого існування вона послідовно боролася проти індивідуалізму і творчості або як проти огидних виявів «безбожного латинства», або як проти «звіриного оскалу капіталізму», або як проти «Гейропи». Світ вступає в епоху, категорично несумісну і чужу всьому національному менталітетові Росії.

Тож не розраховуйте на новий «великий підйом» Імперії. Його не буде. Росія існуватиме як «сировинний придаток» доти, доки сировина не скінчиться, або ціни на неї не впадуть, або з’являться нові технології і потреба в сировині відпаде. А потім помре.

Величезна трагедія України полягає в тому, що сьогодні вона повною мірою несе в собі це російське прокляття. Ми занадто довго були росіянами, жили за їхніми законами, думали їхніми мізками і розмовляли їхньою мовою. Колись дали їм шлях у їхнє далеке Залісся. А потім вони зробили нас схожими на себе.

Ми зробилися частиною їхньої «здобичницької», колективістської цивілізації. І теж активно ненавидимо будь-кого, хто виділяється з наших лав: розумом, серцем, духом. Також шукаємо собі самодержця, «батька рідного», який «від Бога» й тому апріорі краще за нас («сірих і убогих») знає, як нам жити далі.

Ми досі живемо по-російськи, розмовляємо по-російськи, відзначаємо російські свята, слухаємо російську музику і дивимося російський ширвжиток у телевізорі.

Росіяни сьогодні дивляться на Сполучені Штати, тримають там свої заощадження, користуються американськими грошима і наслідують тамтешній спосіб життя. А ми? На Росію? Що вона нам тепер? Вічна «друга», вічна «догоняльщица». Вона не може бути для нас авторитетом ані в інтелектуальній, ані в культурній, ані в технічній сфері. Вона навіть завоювати нас уже не може і загеноцидити, як колись.

Так якого ж біса ми весь час на неї озираємося?

Роз’ярмитися

Наша трагедія в тому, що після такого довгого перебування поруч із Росією ми заразилися її болячками. Раніше мали те, чого вона за визначенням була позбавлена: славне походження, горде ім’я, свободу, високу культуру, внутрішню гармонію, душевний мир і матеріальне процвітання. Ми були причиною російського божевілля, Росія довго і болісно «хворіла Україною».

А за брєжнєвських часів остаточно «дахом поїхали» в унісон із росіянами. І сьогодні хворіємо «російською хворобою» більше, ніж будь-коли. Бо хвороби та комплекси найсильніше проявляються на окраїнах – а ми й були окраїною СРСР. На окраїнах імперій завжди правлять найгірші чиновники з центру або найбільші негідники-колабораціоністи. Біля нашого керма на початку 1990-х стояли люди, які водночас були і тими, й іншими. Найбільш обмежені та жадібні номенклатурники, найархаїчніші правила гри, найзашкарубліші штампи, найпринизливіші погляди – усе це доля окраїн імперій. Ми отримали все це по повній програмі.

А сьогодні потерпаємо від «російської хвороби»: у нас теж роздвоєння особистості; ми водночас і українці, і росіяни, і західники, і євразійці, і соціалісти, і ліберали, і демократи, і вождисти. І всі ці частини ніяк не можуть розібратися між собою.

Ми пам’ятаємо, що Росія знищувала нас, морила голодом, гнітила й принижувала. І при цьому любимо як «братську країну». Її прихід на наші землі історично означав для нас відкидання назад, у самий ар’єргард цивілізованих народів. І при цьому хтось усерйоз розраховує, що нове російське «пришестя» допоможе нам наздогнати Захід?

Сьогодні Росія перебуває в геостратегічному глухому куті. Після розпаду Союзу вона не просто змінила форму правління і втратила деякі провінції, а програла Заходу в глобальному цивілізаційному протистоянні. Билися два підходи, дві концепції: «креативна» і «здобичницька». «Здобичницька» програла.

Росія так влаштована (як і будь-який «здобичницький» проект), що функціонує за екстенсивним принципом: розширення, розширення і ще раз розширення – байдуже, у якій формі. Припинення розширення – кінець. Система починає пожирати сама себе.

Сліпий Едіп, не бачачи дороги, іде до прірви. Позаду – злочини, попереду – загибель.
Україна сьогодні – єдиний порятунок Росії. Російська імперія вмирає. Демографічно – тому їй потрібні мільйони українців. Економічно – тому їй потрібні українські ресурси. Ідеологічно – тому їй потрібні княжий Київ (не Крим!) і нові перемоги. Є безліч причин, із яких Росія хоче проковтнути нас. І немає жодної, з якої вона бажала б нашого розквіту.
І щоб вижити, нам треба по краплі видавити із себе Росію. І тільки тоді закінчиться цей кошмар тривалістю тисячу років.
Слава Україні!

lg_hater: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] oleg_leusenko at Делирий русского мозга
Характерно, что сторонники «ДНР», как и подобает жертвам делирия, совершенно невменяемы – с ними невозможно вести диалог, нельзя критиковать их взгляды, задавать им вопросы, переводящие разговор в логическое русло. Любого, кто пытается подвергнуть сомнению иллюзорный горячечный мир адептов донецкой независимости, ждут побои и пытки. Спокойно и обстоятельно обосновать свои поступки активисты «Донецкой республики» не способны, потому как в минуты просветления, непременно наступающие у всех страдающих делирием, сами осознают, что вокруг творится дьявольский трэш. Вот только дороги назад уже нет, и остается только с отчаянным упорством «идти до конца». Чем больше трупов кругом, тем сложнее признать их напрасными жертвами.

ДНР
Читать дальше )
lg_hater: (Default)
Кто там ратует за переговоры? С кем? С этим «князем»?
А это, на минуточку, представитель «интеллектуальной элиты» Даунской Нарко-Резервации. Он умеет говорить почти две минуты без единого нецензурного слова — умение, которым могут похвастаться немногие из его подельников.




И еще вопрос, на который никак не могу найти ответа. Вот этот товарисч «с грузинскими корнями» хочет домой, в совок. Другие хотят «постоять за землю рузскую». Желания, в принципе, понятные. Непонятно лишь, зачем они пытаются осуществить эти свои желания на нашей, украинской земле? Почему бы просто не поехать туда, где уже почти полностью воссоздан СССР-2? Почему не стоять за родную землю, находясь на ней? Ну, ненавидите вы Украину, и все украинское, так вот же, совсем рядом ваша прекрасная Россия, при желании пешком за пол-дня дойти можно. Зачем вы мешаете нормально жить тем, кто назад в пещеры не хочет?
lg_hater: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] frankensstein at Украина не Россия
Люди с оружием, которые захватывают здания в украинских городах, очень хотят в Россию. А вот, что делают с вооруженными людьми в захваченных зданиях там, в их любимой стране.



В Украине, которую они так ненавидят и так ругают, можно собираться на несанкционированные митинги и ругать власть. В Украине можно захватывать здания, бить стекла, призывать к свержению правительства - вполне возможно тебе за это вообще ничего не будет. В Украине даже к врагам украинской государственности относятся как к людям, у которых есть права. И к этому привыкли даже враги украинской государственности.

В Украине можно протестовать против добычи сланцевого газа, и тебя за это не будут объявлять экотеррористом. Для сравнения можно почитать, что бывает с противниками добычи полезных ископаемых в России.

Собрались на митинг? В Украине у вас есть такое право. Можно стоять и проклинать всех, можно поливать грязью жителей своей страны, в угоду соседнему государству. Даже если вы невоспитанные и неблагодарные сволочи - в Украине есть та самая Конституция, которая гарантирует гражданам определенные свободы. А вот как поступают с участниками несанкционированных митингов в РФ. Будь ты хоть парень, хоть девушка - все равно. В России ты по определению бесправный скот. Нет у тебя права быть против. Вышел на митинг - получи по печени!





Неслыханное двуличие. Ругать "киевскую хунту", взывать к демократическим принципам, апеллировать к законам ради того, чтобы попасть в страну тотального беззакония.
lg_hater: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] nata_scherbina at Казаки-разбойники

Знающие меня люди хорошо осведомлены о том, что я стреляю практически из любого оружия, ну там не из тяжелого, конечно, но с любым стрелковым я в общем-то не так, чтоб на ты, но обращаюсь легко.
В детстве мама вопила на папу, почему я строю домики для Барби с использованием патронов для СВД.
Гильзы я одно время вообще коллекционировала просто так, мне нравится их вид.
Еще я немного умею на вертолете и неплохо вытаскиваю из грязи уазик.
Но при этом я дико боюсь людей с оружием.
То есть как бы это попроще объяснить... Я люблю держать в руке ствол. Мне нравится этот холод стали, стрелять по банкам в тире, мишеням на полигоне и в принципе, я даже люблю охоту. Я не из тех, кто плачет над бедными зверушками, я с удовольствием по ним палю, а потом ем.
Но я когда вижу фотографии из Крыма или Донецка, где девочки с детьми фоткаются на фоне людей с закрытыми лицами, с автоматами...
Я откровенно не могу этого понять. Потому что для меня любой человек с оружием в руках - это мгновенно принятое решение - валить его или бежать. Оно интуитивное, животное и совершенно не связано ни с какой романтикой.
Поэтому для подобных фото у меня только одно определение - овца. Единственное животное, не испытывающее страха, когда его ведут на бойню.

Тупо овца.
lg_hater: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] mamasha_muller at и о новых городских легендах
подарили в ЖЖ, не знаю, кто автор, но шо то ржу весь вечер

"Недалеке закордоння. Ресторан в готелі. Поруч, за столом "інтелігентна руська
сім"я" із двух челавєк. П"ють віскі і їдять йогурт. Гомогенно короче....
Тихо плине розмова... Вона - йому (з нотками ужаса): и, представляешь,
они его оставили там, а сами уехали. И он за год стал бендеровцем
(!!!)... Я повертаюся, кажу, - у мене аналогічний случай був. Знавал я
одного друга. "Умнєйший, опитнійший челавєк"... Віссаріона Бєлінского
читав в оригіналі, кулєбяку готовив так, шо одно заглядєньє,
як ішов "вприсядку" в клубі - баби тіряли сознаніє от восторга... І шо
ви думаєте? - Поїхав у той їхній Львов, і там його у трамваї вкусив
кондуктор. То лі онук Бандери, то лі якийсь дальній родствєннік самого
Петлюри. І всьо... Пістєц пацану. Оце вже другий год десь в лісах на
Закарпатті лазить з ружжом, як оборотєнь. Іскорєня все руське, що на
путі не попадеться. Кажуть, що раз даже вбив мирного циркового медведя
тільки за красну косоворотку... Короче, пересіли вони від мене... Я,
правда, випивший був, так що - ізвіняюсь.."
lg_hater: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] myrra_zet at Последовательность 80 лвл
Глядя на обильно эякулирующих поцреотизмом ватников, становится ясно, шо ни в какие санкции Запада и США они не верят. Ибо русские верят в наказание, только если получили ответку мгновенно и ощутимо. Русским похуй, они поверили, что Запад и США полные дурачки и все их санкции на самом деле - это публичные громкие заявления у микрофона. Щяс не об этом.
Крутить Обаме дули, вывешивать хвастилвые фото придорожных постеров "Мои санкции против Обамы", всячески публично хуесосить и оскорблять Америку, постить глумливые антиамериканские демотиваторы, размещая всё это на американском Фейсбуке и в американском ЖЖ - это...это даже не пять. Это восемьдесят пять. Последовательность 80 лвл.

Тут из зала подсказывают: и причём с американского айфона!:))


Однако добрый вечер.
lg_hater: (Default)
Alexandr Topilov
гениальное из ф-ленты:
"Те, кто сейчас исступленно визжат "ичеговыдобилисьсвоиммайданом, доллар по 12 бензин по 16, газ по 500", напоминают мне, как если бы человеку сделали операцию, удалили смертельную опухоль, а злорадствующие доброжелатели ему бы пеняли: "И что ты добился, лошара? Из жопы трубка торчит, кровью истекаешь, передвигаться не можешь, антибиотиками обколотый? И шо теперь, блядь? Не мог спокойно с опухолью жить? Ковылял же как-то! Нахуя была та операция, шо, лучше себя чувствуешь, сука? А? А щас давай тебе еще и ногу оттяпаем! Раз пока ты ходить не могёшь..."
lg_hater: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] nordsky at Памятка снайперу -Ты нужен, что бы убивать командиров

Очевидно же. Своих снайпер знает в лицо даже без знаков различия. А на чужой стороне поди угадай, кто есть кто. Слово "сотник" ни у кого на лбу не написано. Вот и стреляли в кого попасть удобнее.
Был бы мозг — не было бы таких дурацких вопросов.
lg_hater: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] d_i_a_s at Викривлення свідомості
про ментальне роз’єднання українців та росіян


Я не так довго жив у Радянському Союзі – коли він розпався, мені було 13. Але певні речі звідти я пам’ятаю дуже добре. Краще за все – вкладиші від жуйок «Турбо» та безкінечні черги. Про черги я ще в своєму першому романі писав – це було щось неймовірне, навіть можна сказати – магічне. Якийсь чортів культ. Але я не про це зараз – я хотів розказати про ще одну річ, яку дуже добре пам’ятаю: свої думки з приводу навколишнього світу. Звичайно, як у кожного нормального радянського хлопця, в мене не було жодних сумнівів, що наша країна – найкраща на планеті, і що люди тут живуть так, як і мають жити, а там, по той бік залізної завіси – не життя, а суцільне страждання. Там інші, погані люди (такий, дуже загальний образ) пригноблюють всіх нормальних людей, та хочуть нас тут вбити.

Я дуже чітко пам’ятаю, як я намагався збагнути – яким чином мислять люди за кордоном радянської системи. Як вони не можуть збагнути простої та зрозумілої істини – що те, що відбувається в Радянському Союзі – добре, те, як ми тут живимо – добре, ми – добро, як цього можна не бачити! В них же мали бути казки про те, що таке добро?! А вони, там – зло. Їхній спосіб мислення, їхній стиль життя – все це погане, і вони мають негайно змінити їх, а якщо вони цього не роблять – то вони СВІДОМО стають на бік зла, і загалом незрозуміло, чому ми їх досі не знищили нашими найкращими в світі ракетами. Було, навіть, легке дратування діями керівництва країни, яке так довго чекає перед знищенням очевидного зла.

nato

Я пам’ятаю цю святу впевненість в тому, що ми на боці добра. Попри все – жахливі умови життя, черги (я казав вам про радянські черги?), жуйку, яку чомусь привозили «з-за бугра», закордонні фільми та музику, які були значно кращі за наші, і таке інше. Мене зовсім не бентежили хамовиті заяви Радянського МЗС та ІТАР ТАСС – я вважав, що так і треба давати відсіч очевидному злу! – фарс одностайної підтримки населенням рішень керівництва – а хіба можна підтримувати добро не одностайно? – ідіотські демонстрації, на які зганяли людей по рознарядці – ну звичайно, збирають по рознарядці, все треба нормально організовувати! – і вибори з бюлетенем, в якому 1 кандидат.

Читати далі... )

Профайл

lg_hater: (Default)
lg_hater

July 2017

M T W T F S S
     12
3456789
101112131415 16
17 18 1920212223
242526 27282930
31      
Page generated Sep. 20th, 2017 02:45 pm